Моя творчість про Бога

Одні люди кажуть:
«Слава Україні!»
Другі відповідають:
«Героям слава!»
А я вас спитаю:
«А де слава Богу?»

Мене зрозуміють тільки одиниці,
По думках інших людей, вони не патріотичні,
Бо не славлять державу і наших героїв,
Не кричать ці гасла, значить не патріоти.

 

Хто сказав, що сміятись не можна?
Хто сказав, що сміх це є гріх.
Хіба Бог створив людей бездушних,
Як статуй, як ляльок, без відчуттів?

Життя наше як шахматне поле,
То біле, то чорне, а потім знову міняє колір.
Всяке в житті буває сумне і веселе,
А ми є люди і нам не байдуже це все є.

 

Сусідка дуже уважна була,
За сусідами спостерігала.
І все що творилось у них,
Як про своє, усе, усе знала.

А в дома у неї майже війна,
Миру і любові немає,
Там завжди сварка, горе, біда.
І всі винуваті довкола.
 

Ця розмова з дідом відбулась давно,
Прийшли комуністи в одне село
І стали боротися з Богом,
Зібрали людей і почали розмову:

«Тепер заживете по-новому,
Не треба вам більше бога.
Дурниці це все є і казки,
Тепер ми покажем вам щастя.
 

Цю історію давно від брата почув,
Брат старенький, у літах, її розказав.
Він з дитинства Бога знав, навчили батьки,
І із вірою у Бога хлопець підростав.

А лукавий, ворог наш, в цім світі не спить,
І на землю, де хлопець жив, прийшли більшовики.
І принесли вістку всім, що Бога нема:
«Перестаньте верить в бред, всё это ерунда!»