Привіт, мої ріднесенькі,
Вчорашні школярі.
Дідусі і бабусі,
Матусі й татусі.
Як пролетіли роки?
І як змінились ми.
Як важко вас впізнати,
Однокласники мої.
А ми всі були різні
І зараз різні є.
Татусі і матусі,
Не заміжні і холості.
Життя не легка штука,
Це поле є без меж.
Його треба прожити,
Його не перейдеш.
Як бачимо, що й зараз,
Зібралися не всі.
А декого вже навіть,
Немає у живих.
І ось тому я хочу,
Давайте скажем всі.
Всі разом: «Слава Богу!
Що тут зібрав нас всіх.
Що ми живі, здорові
І ми могли прийти.
На зустріч цю чудову
У нашу рідну школу»
Але спочатку хочу,
Сказати ось таке.
Хлопці і дівчата,
Пробачте всі мене.
Пробачте усі люди,
Пробачте вчителі.
Пробачте односельці,
Червоненьці мої.
Я був не подарунок,
Погане я робив.
Багато вже забув я,
Пробачте ви за все.
Нам вибачати треба,
Поки ми є живі.
Прошу вас, пробачте,
Мене за все, ви всі.
А зараз про веселе,
Бо свято є у нас.
Прийшли ми на уроки
У сороковий клас.
Перерва в тридцять років,
Де школа є життя.
І як його прожили,
Хай скаже кожен сам.
Напевно вам цікаво,
Про мене щось узнати.
Я хочу вже вам дещо,
Про себе розказати.
Привіт, вам з Закарпаття,
Де зараз я живу.
Так склалась моя доля,
За горами живу.
А зараз все спочатку,
Про себе розкажу.
Що було після школи,
Біографію свою.
В Золочеві училище,
Медичне закінчив.
Два роки в Німеччині,
Службу відслужив.
У Львові по професії,
Потім працював.
І в армію пішов я,
Прапорщиком став.
В політичному училищу,
Зразу я служив.
Холодно було у Львові,
В Афган я поспішив.
У теплому Афгані,
Два роки я погрівсь.
А тепле Закарпаття,
Сподобалось мені.
А потім у Німеччину,
Поки не вивели війська.
Закінчив службу в Ужгороді,
Давно на пенсії вже я.
А зараз про сім’ю мою,
Чудова є сім’я.
Жінка є провірена,
Афганська подруга моя.
Діточок двох маємо,
Сина і доньку.
Їй — вісім років,
Шістнадцять є йому.
І головне я хочу,
Зараз всім сказати.
Для чого живу я?...
Я почав шукати.
Хто шукає — знаходить.
Шукати я почав.
І я прийшов до Бога,
Біблію читав.
Зараз я не хочу,
Ні слави, ні влади.
Не хочу багатства,
Великої посади.
Усе це в минулому
І все оце пройшло.
Я уже змінився,
До Бога я прийшов.
А ми є квартиранти
На цій землі.
Дуже летять швидко,
Ці земнії дні.
А ми усі є смертні
І ми всі помрем.
Ми із землі вийшли
І в землю ми підем.
А за все у світі,
За всі наші дні
Будем давать відповідь,
На страшнім судді.
І тому потрібно,
Нам до Бога йти.
Бог найкращий вчитель,
Бог жити навчить.
Він дав нам Своє Слово,
Біблію Святу (живу).
Це і є дорога,
В країну святу.
Її треба читати,
І по Ній прожить.
І тоді ми зможем,
Вічність заслужить.
Це і є екзамен,
Самий головний.
А хто здасть цей іспит,
Буде в Раю жить.
22.01.2004 р Автор Сотник Степан
|
|
Головна сторінка
Правила користування сайтом
Моя творчість про Бога
Моє опитування
Гостьова книга
