11 Господь знает мысли человеческие, что они суетны.
12 Блажен человек, которого вразумляешь Ты, Господи, и наставляешь законом Твоим,
(Псалом 93:11-12)
Ми кажемо, що дивно,
У світі буває.
Поганий живе –
А хороший вмирає.
А ця людина така золота,
Вона добра – та бідна вона.
А той поганий живе і жиріє
І щастя має, і не хворіє.
А таку гарну дівчину,
Збила машина.
А поганий живе,
Хоч він, як скотина.
Цей руку зламав,
Того електрика вбила…
В чому тут справа,
У чому причина?
Вам відповідь я розкажу.
Було це давно, я так вам скажу:
Жив на світі один чоловік,
Було йому не багато ще літ.
І був він побожній, і Бога любив,
А Бог захотів, йому тайни відкрив.
А ви послухайте люди його,
Що він розповів, а це було давно:
Був я у дома, чув голос згори,
Сам Бог промовив до мене тоді:
«Завтра у дома ти мусиш буть,
Із моїм ангелом рушити в путь.»
І справді в ранішні години,
Лиш тільки я прокинутись встиг.
Ангел у вигляді людини,
Прийшов до мене на поріг.
І так сказав: «мене прислали,
З тобою треба мені будь.
Відкрити тобі Божі плани,
Скоріш рушаємо у путь.»
І ми пройшли багато шляху…
Зустріли слуг пана одного.
Вони нас запросили зразу,
На обід до пана цього.
А пан розбагатів недавно,
Бо скарб великий розкопав.
Тому бенкет робить шикарний
І всіх запрошує на бал.
А там усіх він пригощає,
Усіх цілує, обнімає.
Гроші й дарунки роздає:
Велике щастя в нього є.
А сам говорить, щоб нікого,
Не випускали з дому цього.
Бо ввечері пан буде сам,
Всіх пригощатиме вином.
Вино чудове, дороге,
Воно заморське є якесь.
А справа саме не в вині,
А в чаші, в чаші золотій.
Бо чаша ця безцінна є,
В світі немає їй ціни.
І сталось тут найголовніше,
І сталось тут найжахливіше.
Мій Ангел – цей Божий слуга,
Цю чашу у мішок хова.
І треба – каже нам тікати,
Щоб не змогли нас наздогнати.
І ми побігли, а в дорозі,
Я запитав у слуги Божім:
"Навіщо чашу ти узяв,
Та ти згрішив, бо ти украв".
А Ангел так мені сказав:
«Мовчи, бо час ще не настав!
А зараз йдем у цю хатинку,
Нам треба переспати нічку.»
Хатинка бідна там стояла,
Подув би вітер – вона б впала.
Ласкаво двері нам відкрили,
Вечерять щиро запросили.
Поївши, спати положили,
Бо люди добрії там жили.
Але під ранок Ангел каже:
«Вставай, бо нам потрібно йти.
Бере мішок і виходи.»
А Ангел сам взявши вуглинку,
Бере і палить ту хатинку.
А ми у гори поспішили,
Присіли, трохи відпочили,
Аж бачу хату ту в вогні.
Сказав я Ангелу тоді:
«А зараз, що ти наробив?
Навіщо хатку ти спалив?
Хороші люди там жили,
Навіщо наробив біди?»
А Ангел так сказав мені:
«Мовчи, бо час ще не настав!»
А нам з тобою треба йти.
Ось там за сивою горою,
Повернешся до дому свого.
І ми розійдемось з тобою,
Та, щоб туди хутчіш дійти,
Провалля треба перейти.
Дороги я туди не знаю.
Ось там хатинка,
Йдем спитаєм.
З хатинки жіночка виходить,
Питає: «Чим допомогти?»
- "Не можем стежку віднайти,
Провалля хочем перейти.
- Не має мужа зараз вдома,
Мій любий синку, до мене йди.
І людям цим через провалля,
Стежинку в горах покажи"
А хлопчик гарний, такий забавний,
Нас до стежиночки привів.
І тут цей – слуга Божий,
Та хто б подумати це б зміг.
Бере й штовхає цього хлопця
І хлопчик падає униз.
Провалля це таке глибоке,
А хлопчик ойкнути лиш встиг.
Із жахом вниз я подивився,
Лежало мертве тіло там –
І мене дух перехопило:
"Це вже занадто – це фінал.
Там украв, там підпалив,
А тут ще й хлопчика убив.
І після всього цього,
Ти ще й кажеш, що від Бога.
До мене з неба ти прийшов!
Та ти є злодій, ти палій.
Так ти ще й вбивця, хлопця вбив!"
А Ангел каже: "замовчи!
І Бога краще не гніви,
Сядь, заспокойся, віддихни,
Бо знаю зміниш думку ти.
Тобі я зараз розкажу,
Всю правду тобі одному.
Почнем спочатку – чашу вкрав,
Її пан добрий відкопав,
А закопав пан злий.
Який нікого не любив,
Він був багатий і хотів,
Скарби сховати від усіх.
А чашу ту він отруїв.
Ось ти уяви собі,
Скількох людей я спас тоді.
Коли я чашу ту узяв…
Оце такий був Божий план.
А хатку ранком я спалив,
Добро цим людям я зробив.
Після пожежі на місці цім,
Знайдуть вони повно скарбів.
Ти ж бачив люди добрі ці,
Нагороду получать і в тім житті.
І людям багатьом поможуть,
Бо це також є планом Божим."
- "Ну, добре" – я сказав тоді,
"Треба повірити тобі.
А навіщо хлопця зараз вбив,
Що він поганого зробив?"
«Так, хлопець цей є без гріха,
Тому й забрав його життя.
Якщо і далі в світі жив,
То дуже сильно він грішив.
І дуже грішний батько його,
А після смерті сина свого,
Батько покається за все
І душу тим свою спасе.
А смерть малого не проста,
Спасеться ще не одна душа.
І будуть жити вічні дні,
І не горітимуть в огні.
Бо це також є Божий план,
Тобі його я розказав.»
Я думаю, що не даремно,
Я вам цю притчу розповів.
Поки живем на білім світі,
Нам треба висновки робить.
Так, що людино, не гріши
І Бога свого не гніви.
І не пліткуй ти, не суди,
Не будеш мати ти біди.
Бо невідомо зовсім нам,
Який у Бога є ще план.
Кого убити, покарати,
Кого судить, кого спасати.
Що Бог захоче – зробить все
І не суди його за це.
Золото плавить в огні,
Бог випробовує нас всіх.
Щоб вищу пробу получити,
Нам з Господом потрібно жити.
А він терпіння й віру дасть
І нам поможе в кожний час.
Бо все, що робить Бог – святе,
Захоче й душу забере!
А вірним всім дарує Рай,
Так, що мій друже вибирай.
Якщо ти хочеш вічно жити,
То Богу треба лиш служити.
Бо тільки в вічності святій,
Відкриє плани Він свої.
7-8.03.2003 р Автор Сотник Степан
|
|
Головна сторінка
Правила користування сайтом
Моя творчість про Бога
Моє опитування
Гостьова книга
