Я признаюся вам чесно,
До Христа прийшов недавно.
Знав, що Бог у світі є,
Бо навчили так батьки.
Рідко в церкву я ходив,
Там, як всі свічки палив.
Католики – батьки мої,
Були всі ще до війни.
А «совети» як прийшли,
Православні стали всі.
І маленького мене,
Похрестили ще тоді.
Після розвалу СРСР,
Всі змінилося тепер.
Стали всі храми ділить,
Кожен в груди себе бить.
І доказувати всім,
Що він є християнин.
І спасеться тільки він,
Бо католиком є він.
І вселенська церква ця,
Тільки істина вона.
Я не можу зрозуміти,
Бо і їх церков є кілька.
І всі істинні вони,
Невже в Бога стільки істин?
І заговорив православний,
Ми правильно Бога славим.
І самі вже розділились.
Церков три аж получились.
Ну, а всякі протестантські.
На них кажуть, що сектантські.
Розвелось багато в світі,
Трудно всіх перелічити.
Є багато євангелістів
І баптистів, методистів,
Ще багато назв різних.
А. що в усіх є головне.
Їхня церква перш за все.
Тільки істинна вона,
Тільки праведна вона.
Лиш вона в світі єдина.
Бо вона одна від Бога.
І спасає вона тих.
Хто є справжнім членом їх.
І всі істину несуть,
І людей кудись ведуть.
І по різних йдуть дорогах,
І всі кажуть, що до Бога.
Було це колись зі мною,
Я стояв на перехресті.
Йшли дороги в різні боки
І не знав я, що робити.
В храм ходим, я православний,
Спокою не було в серці.
Пусто було мені в ньому,
Хоч там були люди в церкві.
Чому так треба молитись?
Чому так треба робити?
Люди роблять по привичці,
Це у них такий є звичай.
Це так прадіди робили,
Треба так і нам робити.
Люди роблять це по книгах,
Що колись самі писали.
І почав я сумніватись,
Почав істину шукати.
А почалось ще із того:
Дуже часто щонеділі.
Якісь люди приходили,
Кажуть вони свідки Божі.
Біблію в руках тримали.
Про суд Божий говорили.
Кажуть знаєм хто спасеться,
Називали ім’я Боже.
Чоловік я є цікавий,
За живе мене це взяло.
І сам почав я провіряти.
Все, що люди ці казати.
Біблія у дома була,
Ще в Німеччині купили.
Ось вона і пригодилась,
Час прийшов її читати.
Ми з дружиною почали,
Дуже тяжкий був початок..
Ось і тяжко нам читалось
І питань було багато.
Але ми просили Бога.
Щоб відкрив нам своє Слово.
Стали дальше ми читати,
Істину хотіли взнати.
І ось в один день чудовий,
Сміло свідкам я промовив:
«Ви вовки в овечій шкурі…
Ви сліпці, що сліпих водять…»
А по радіо дуже часто,
Все про Бога говорили.
І ми адвентистів чули,
І Зінчика полюбили.
Потім в домі офіцерів,
Зараз церква адвентистів.
На курси взимку ми ходили,
А весною похрестились.
Церква ця до Бога близька,
Біблію вони читають.
І суботу нам відкрили,
І про їжу розказали.
Але нам це стало мало,
Бо Бог більше від нас хоче.
Треба до кінця читати
І вірити в Слово пророче.
Дуже мало ми ще знаєм.
Є бажання знати більше.
По Слові Божім жити хочем.
Господи допоможи нам грішним.
І прости нам всі провини,
Очисти нас Своїм Словом.
Дай Надії, Віри і Любові,
І веди нас в край чудовий.
14.12.2003 р Автор Сотник Степан
|
|
Головна сторінка
Правила користування сайтом
Моя творчість про Бога
Моє опитування
Гостьова книга
